Микола Володось — першовідкривач дистанційного ендопротезування, що стало проривом у судинній хірургії. Він винайшов і виготовив самофіксовані синтетичні протези та пристрої для їх внутрішньосудинної доставки, які вперше у світі застосував у клініці для транскатетерного дистанційного ендопротезування клубової артерії (1985), низхідної грудної аорти (1987), черевної аорти біфуркаційним протезом із двох доступів (1989), дуги аорти з переміщенням її гілок та технікою девіталізації аорти (1991), черезстегнового ендопротезування біфуркаційним протезом черевної аорти (1993), ендоваскулярного протезування грудної аорти для закриття аорто-бронхіальної фістули (1993), черезстегнового ендопротезування черевної аорти трубчастим протезом (1993). Пріоритет Миколи Володося в розробці та впровадженні цієї технології в клінічну практику визнано світовим науковим співтовариством у 1994 році. Микола Леонтійович — автор 250 наукових робіт і 100 винаходів[5].

На сьогодні, згідно з визначеннями даними професору М. Л. Володосю закордонними фахівцями, він вважається «винахідником — першопроходьцем та гігантом в судинній хірургії» (у світовому масштабі)[6], «гігантом в історичних масштабах для судинних та ендоваскулярних спеціальностей, та батьком ендоваскулярного протезування»[7].